|
Про героїчні подвиги Селятинської застави написав Ернст Брагін в повісті «Ми повернемось до тебе, кордоне!» виданої в збірці «Дні і ночі кордону», Ужгород, видавництво «Карпати», 1983 рік. Ернст Брагін Ми повернемось до тебе, кордоне! Колишній військом прикордонної комендатури Петро Іванович Євстигнєєв. Чудова людина! І оповідач незвичайний. Хоча про себе, як правило, замовчує. - Хіба я головна дійова особа! - говорить Петро Іванович. - Рядові, командири... Ось про них треба писати... Але все ж таки я скажу, що в Селятинській прикордонній комендатурі, де в далекому сороковому році служив П.І. Євстигнєєв, однією із головних дійових осіб був він, військом. Тоді на Північній Буковині проходило становлення кордону. А незабаром, в червні сорок першого року... Але про все це по порядку... * * * Машина спускалася по гірській дорозі, над якою то нависало величезними брилами сірі скелі, то піднімались до неба зелені з мохнатими лапами ялини. Старший політрук Євстигнєєв сидів у кузові і з здивуванням дивився по боках. Тут йому прийдеться служити, і, мабуть не один рік. Перед довгим спуском згори боєць-шофер зупинив машину на похилій кам'янистій площадці. - Привал, товаришу старший політруку! Євстигнєєв зістрибнув з машини, відкрив дверцята кабіни. - Не втомилася, Гранє ? - звернувся він до дружини. - Залишилось недалеко. Ось спустимось в долину, а там до Селятина рукою подати. Євстигнєєв допоміг дружині зійти з машини. Вони зупинились на краю площадки. Звідси добре було видно долину з її далекими, потопаючими в зелені одинокими будиночками, вузькими стрічками стежин, квадратами полів. З однієї сторони пів підковою її охоплювали гори, що впиралися в синє небо. В бездонній синявій пливли рідкі купчасті хмари. - Правда, Гранє, яка ж краса?! - Завіз ти нас, Петю, на край світу - зажурено сказала Агрипина Іванівна, стомлена далекою дорогою. - Край - то він, звичайно, край, але не світу, а землі нашої Радянської... Адже ти - прикордонниця. Так що поживемо тут, послужимо. Хвилин через ЗО машина в'їхала в Селятин. Біля воріт комендатури Євстигнєєва зустрів комендант дільниці. - Будемо знайомі, Петре Івановичу. Селімов Вехбі Салаватович. З дружиною приїхав... Це добре. Значить легше буде служити. Кімната вже приготовлена. Розташовуйтесь з дороги. Так в кінці червня сорокового року в 2-гу Селятинську комендатуру прибув її військом двадцятишестирічний старший політрук. Комісара цікавило все, чим живуть бійці? Як влаштувалися прикордонники? Як організовано харчування? Чи вчасно приходить пошта? Як несуть прикордонники службу? Чи добре проводяться заняття? Безліч всяких справ великих і малих - зразу поглинули його. За якихось півмісяця він об'їхав всі застави і викликав в комендатуру політруків. - Познайомився я з прикордонниками, з життям застав, ~ звернувся до них. - Багато ви зробили. Молодці! Кордон зміцнюється. Кордон живе. Але я хотів би сказати вам про одне: в розпалі господарських турбот деякі з вас забувають про повсякденну роботу з бійцями. Із кишені гімнастерки Євстигнєєв вийняв невелику в синій обгортці записну книжечку, погортав її. - Ось, слухайте, що сказав Михайло Васильович Фрунзе: 'Політробота цілком зберігає своє місце і значення. Вона як і колись буде поставати новим, додатковим родом зброї, страшним для кожного із наших ворогів'. 'Рід зброї |
15 january 2010
|
Про героїчні подвиги Селятинської застави написав Ернст Брагін в повісті «Ми повернемось до тебе, кордоне!» виданої в збірці «Дні і ночі кордону», Ужгород, видавництво «Карпати», 1983 рік. Ернст Брагін Ми повернемось до тебе, кордоне! Колишній військом прикордонної комендатури Петро Іванович Євстигнєєв. Чудова людина! І оповідач незвичайний. Хоча про себе, як правило, замовчує. - Хіба я головна дійова особа! - говорить Петро Іванович. - Рядові, командири... Ось про них треба писати... Але все ж таки я скажу, що в Селятинській прикордонній комендатурі, де в далекому сороковому році служив П.І. Євстигнєєв, однією із головних дійових осіб був він, військом. Тоді на Північній Буковині проходило становлення кордону. А незабаром, в червні сорок першого року... Але про все це по порядку... * * * Машина спускалася по гірській дорозі, над якою то нависало величезними брилами сірі скелі, то піднімались до неба зелені з мохнатими лапами ялини. Старший політрук Євстигнєєв сидів у кузові і з здивуванням дивився по боках. Тут йому прийдеться служити, і, мабуть не один рік. Перед довгим спуском згори боєць-шофер зупинив машину на похилій кам'янистій площадці. - Привал, товаришу старший політруку! Євстигнєєв зістрибнув з машини, відкрив дверцята кабіни. - Не втомилася, Гранє ? - звернувся він до дружини. - Залишилось недалеко. Ось спустимось в долину, а там до Селятина рукою подати. Євстигнєєв допоміг дружині зійти з машини. Вони зупинились на краю площадки. Звідси добре було видно долину з її далекими, потопаючими в зелені одинокими будиночками, вузькими стрічками стежин, квадратами полів. З однієї сторони пів підковою її охоплювали гори, що впиралися в синє небо. В бездонній синявій пливли рідкі купчасті хмари. - Правда, Гранє, яка ж краса?! - Завіз ти нас, Петю, на край світу - зажурено сказала Агрипина Іванівна, стомлена далекою дорогою. - Край - то він, звичайно, край, але не світу, а землі нашої Радянської... Адже ти - прикордонниця. Так що поживемо тут, послужимо. Хвилин через ЗО машина в'їхала в Селятин. Біля воріт комендатури Євстигнєєва зустрів комендант дільниці. - Будемо знайомі, Петре Івановичу. Селімов Вехбі Салаватович. З дружиною приїхав... Це добре. Значить легше буде служити. Кімната вже приготовлена. Розташовуйтесь з дороги. Так в кінці червня сорокового року в 2-гу Селятинську комендатуру прибув її військом двадцятишестирічний старший політрук. Комісара цікавило все, чим живуть бійці? Як влаштувалися прикордонники? Як організовано харчування? Чи вчасно приходить пошта? Як несуть прикордонники службу? Чи добре проводяться заняття? Безліч всяких справ великих і малих - зразу поглинули його. За якихось півмісяця він об'їхав всі застави і викликав в комендатуру політруків. - Познайомився я з прикордонниками, з життям застав, ~ звернувся до них. - Багато ви зробили. Молодці! Кордон зміцнюється. Кордон живе. Але я хотів би сказати вам про одне: в розпалі господарських турбот деякі з вас забувають про повсякденну роботу з бійцями. Із кишені гімнастерки Євстигнєєв вийняв невелику в синій обгортці записну книжечку, погортав її. - Ось, слухайте, що сказав Михайло Васильович Фрунзе: 'Політробота цілком зберігає своє місце і значення. Вона як і колись буде поставати новим, додатковим родом зброї, страшним для кожного із наших ворогів'. 'Рід зброї! - підняв палець, повторив Євстигнєєв. - Не забувайте цього, товариші політруки!' Розмова вийшла відвертою. Більшу частину свого часу Євстигнєєв проводив на заставах там потрібні були його допомога, підтримка його пристрасне більшовицьке слово. На 7-му заставу Євстигнєєв приїжджав і раніше. На цей раз його приїзд був викликаний особливими обставинами. Застава затримала порушника кордону. Його доставили в комендатуру. На допиті вивідувача був присутній старший політрук. - Як ви пройшли через кордон? І коли? - На світанку, ~ відповів порушник. - Звечора лежав в кущах спостерігав. Вночі переходити не наважувався. А потім дивлюсь пройшла ціла година і тільки тоді по стежині пройшли троє. Думаю: почекаю наступний обхід і тоді... Хвилин через сорок знову йдуть троє. Пройшли. Ну, мені дорога вільна. Крокував я швидко, старався відійти якнайдальше від лінії кордону. Здавалось би вдалось... Та за селом, в горах, наткнувся на лісорубів. Вони мене і затримали. Після допиту Євстигнєєв сказав Селімову: - Поїду-но я, Вехбі Салаватовичу на 7-му. Розберусь в усьому на місці. Начальник застави старший лейтенант Комаров був здивований, до чого мовляв, така прискіплива перевірка. Порушника затримали, у застави бойовий рахунок росте. Адже добре? - А я би на свій рахунок цього порушника не записував, ~ відповів Євстигнєєв. - І за службу поклав би вам по шкільному 'незадовільно'. А чому самі знаєте. Петро Іванович обвів поглядом старшого лейтенанта Комарова, молодшого політрука Левашнікова і лейтенанта Юркіна, що сиділи в канцелярії. За вікном опустились сутінки, неяскраве полум'я лампи яку поклав на стіл черговий тьмяно висвічувалось на стіні. - Ви, молодший політрук Левашніков, якось мені говорили, що не можете підібрати цікавої повістки партійних зборів. Саме життя підказує її: боротьба проти безпечності і благодушності. - Правильно, товаришу старший політруку, погодився Левашніков. - Ми випустили деякі питання. - Може завтра і проведемо такі збори? - запропонував начальник застави. - Згідний! - підтримав військом. - Тільки збори відкриті, щоби до всіх бійців дійшло наше занепокоєння. Проліта день за днем. Уже й осінь пройшла з ранковими туманами, рясними росами, кришталевим повітрям і грибною порою. Випав сніг. Земля скута зимовим сном, замерзла в спокійному очікуванні. Зимою служба стала легшою, адже сніговий покрив - добрий контролюючий засіб. Правда під час завірюхи і снігопадів, коли все темніє, рябіє і кидається навкруги, треба бути напоготові. Вдома Євстигнєєв бував рідко. Прибіжить на обід на скору руку перекусить і знову в комендатуру. Вечорами також приходив пізно. А в сім'ї зовсім недавно появилось поповнення: народилась дочка, назвали її Валею. Турбот з малятком, звичайно, додалось, але Агрипина ні в чому не дорікала чоловікові: вона знала, що таке кордон. А обстановка на кордоні дійсно була суворою. Із комендатури за підписом коменданта капітана Селімова і військома старшого політрука Євстигнєєва надходили в штаб загону короткі, але тривожні повідомлення. Нарядом 8-ї застави затримана група озброєних порушників кордону, що перейшла з румунської сторони. У затриманих вилучені три гвинтівки, патрони до них і бінокль. Спостерігачі 9-ї застави були обстріляні з румунської території двома ви стрілами. З нашого боку втрат немає. Прикордонним нарядом 7-ї застави затриманий невідомий, який намагався порушити кордон. При затриманні порушник намагався зірвати гранату, але рішучими діями червоноармійця Розненкова був обеззброєний. Наряд 7-ї застави виявив порушника, який рухався в наш тил. Після оклику порушник кинувся бігти і зник. В результаті пошуку і переслідування його наздогнали і він вчинив збройний опір. Пострілом із пістолету молодший політрук Левашніков поранив порушника і затримав його. Одного разу весняної ночі Євстигнєєва підняв з ліжка телефонний дзвінок. - Товаришу старший політруку, на 10-й заставі стрільба, — доповів черговий по комендатурі: - Через п'ять хвилин буду в штабі. Петро Іванович прискакав на заставу, коли все було приведено в дію. Підняті по тривозі групи бійців перекрили гірські дороги і стежини, зміцнили охорону кордону на шляху можливого просування порушників. На світанку біля воріт застави Євстигнєєв зустрів політрука Дмитрієнко. Прикордонники конвоювали чотирьох вивідувачів із зв'язаними позаду руками. Один з бійців ніс зброю і патрони, вилучені під час обшуку порушників. - Товаришу старший політруку, прикордонним нарядом затримані... - почав було доповідати Дмитрієнко, але Петро Іванович жестом руки зупинив його. - Всі живі? - тільки запитав військом. - Всі, — втомлено відповів Дмитрієнко. А на дільниці відбувалось слідуючи. В дозорі було четверо. Очолював наряд політрук Петро Дмитрієнко. Звичайна червнева ніч, тепла й тиха. Дозорна стежина звивалась по горі і виходила вверх, гублячись в темряві чагарнику. Бійці рухались обережно. Біля валунів котрі як три верблюжих горби, вимальовувались на фоні неба, вони зупинилися. Дмитрієнко подав сигнал: залягти. Зверху з гори, посипались камінчики. Перечекали кілька хвилин. Тишина. І знову з шумом покотилося каміння, на цей раз значно більше: по гірській стежині хтось йшов. - Без команди не підніматись! - передав політрук бійцям. З гори спускалося троє. їх темні силуети уже були помітні прикордонникам, а за ними і ще якась розпливчаста пляма - мабуть і ще одна група вивідувачів. - Стій! Руки вгору! - наказав порушникам Дмитрієнко. У відповідь пролунали пістолетні постріли. Відкрили вогонь і прикордонники. Всі бачили, як упав, покотившись по каміннях один із порушників. Голосно скрикнувши, притулився до скали другий. Третій побіг. Розбіглися і решта. Переслідувати вночі, в горах - справа небезпечна. Можна нарватись на кулю. Дмитрієнко добре це розумів. Він післав двох бійців в обхід з флангу, щоби не дозволити порушникам відійти в ліс. В темне небо здійнялась ракета. Політрук зна |
15 january 2010
|
Про героїчні подвиги Селятинської застави написав Ернст Брагін в повісті «Ми повернемось до тебе, кордоне!» виданої в збірці «Дні і ночі кордону», Ужгород, видавництво «Карпати», 1983 рік. Ернст Брагін Ми повернемось до тебе, кордоне! Колишній військом прикордонної комендатури Петро Іванович Євстигнєєв. Чудова людина! І оповідач незвичайний. Хоча про себе, як правило, замовчує. - Хіба я головна дійова особа! - говорить Петро Іванович. - Рядові, командири... Ось про них треба писати... Але все ж таки я скажу, що в Селятинській прикордонній комендатурі, де в далекому сороковому році служив П.І. Євстигнєєв, однією із головних дійових осіб був він, військом. Тоді на Північній Буковині проходило становлення кордону. А незабаром, в червні сорок першого року... Але про все це по порядку... * * * Машина спускалася по гірській дорозі, над якою то нависало величезними брилами сірі скелі, то піднімались до неба зелені з мохнатими лапами ялини. Старший політрук Євстигнєєв сидів у кузові і з здивуванням дивився по боках. Тут йому прийдеться служити, і, мабуть не один рік. Перед довгим спуском згори боєць-шофер зупинив машину на похилій кам'янистій площадці. - Привал, товаришу старший політруку! Євстигнєєв зістрибнув з машини, відкрив дверцята кабіни. - Не втомилася, Гранє ? - звернувся він до дружини. - Залишилось недалеко. Ось спустимось в долину, а там до Селятина рукою подати. Євстигнєєв допоміг дружині зійти з машини. Вони зупинились на краю площадки. Звідси добре було видно долину з її далекими, потопаючими в зелені одинокими будиночками, вузькими стрічками стежин, квадратами полів. З однієї сторони пів підковою її охоплювали гори, що впиралися в синє небо. В бездонній синявій пливли рідкі купчасті хмари. - Правда, Гранє, яка ж краса?! - Завіз ти нас, Петю, на край світу - зажурено сказала Агрипина Іванівна, стомлена далекою дорогою. - Край - то він, звичайно, край, але не світу, а землі нашої Радянської... Адже ти - прикордонниця. Так що поживемо тут, послужимо. Хвилин через ЗО машина в'їхала в Селятин. Біля воріт комендатури Євстигнєєва зустрів комендант дільниці. - Будемо знайомі, Петре Івановичу. Селімов Вехбі Салаватович. З дружиною приїхав... Це добре. Значить легше буде служити. Кімната вже приготовлена. Розташовуйтесь з дороги. Так в кінці червня сорокового року в 2-гу Селятинську комендатуру прибув її військом двадцятишестирічний старший політрук. Комісара цікавило все, чим живуть бійці? Як влаштувалися прикордонники? Як організовано харчування? Чи вчасно приходить пошта? Як несуть прикордонники службу? Чи добре проводяться заняття? Безліч всяких справ великих і малих - зразу поглинули його. За якихось півмісяця він об'їхав всі застави і викликав в комендатуру політруків. - Познайомився я з прикордонниками, з життям застав, ~ звернувся до них. - Багато ви зробили. Молодці! Кордон зміцнюється. Кордон живе. Але я хотів би сказати вам про одне: в розпалі господарських турбот деякі з вас забувають про повсякденну роботу з бійцями. Із кишені гімнастерки Євстигнєєв вийняв невелику в синій обгортці записну книжечку, погортав її. - Ось, слухайте, що сказав Михайло Васильович Фрунзе: 'Політробота цілком зберігає своє місце і значення. Вона як і колись буде поставати новим, додатковим родом зброї, страшним для кожного із наших ворогів'. 'Рід зброї! - підняв палець, повторив Євстигнєєв. - Не забувайте цього, товариші політруки!' Розмова вийшла відвертою. Більшу частину свого часу Євстигнєєв проводив на заставах там потрібні були його допомога, підтримка його пристрасне більшовицьке слово. На 7-му заставу Євстигнєєв приїжджав і раніше. На цей раз його приїзд був викликаний особливими обставинами. Застава затримала порушника кордону. Його доставили в комендатуру. На допиті вивідувача був присутній старший політрук. - Як ви пройшли через кордон? І коли? - На світанку, ~ відповів порушник. - Звечора лежав в кущах спостерігав. Вночі переходити не наважувався. А потім дивлюсь пройшла ціла година і тільки тоді по стежині пройшли троє. Думаю: почекаю наступний обхід і тоді... Хвилин через сорок знову йдуть троє. Пройшли. Ну, мені дорога вільна. Крокував я швидко, старався відійти якнайдальше від лінії кордону. Здавалось би вдалось... Та за селом, в горах, наткнувся на лісорубів. Вони мене і затримали. Після допиту Євстигнєєв сказав Селімову: - Поїду-но я, Вехбі Салаватовичу на 7-му. Розберусь в усьому на місці. Начальник застави старший лейтенант Комаров був здивований, до чого мовляв, така прискіплива перевірка. Порушника затримали, у застави бойовий рахунок росте. Адже добре? - А я би на свій рахунок цього порушника не записував, ~ відповів Євстигнєєв. - І за службу поклав би вам по шкільному 'незадовільно'. А чому самі знаєте. Петро Іванович обвів поглядом старшого лейтенанта Комарова, молодшого політрука Левашнікова і лейтенанта Юркіна, що сиділи в канцелярії. За вікном опустились сутінки, неяскраве полум'я лампи яку поклав на стіл черговий тьмяно висвічувалось на стіні. - Ви, молодший політрук Левашніков, якось мені говорили, що не можете підібрати цікавої повістки партійних зборів. Саме життя підказує її: боротьба проти безпечності і благодушності. - Правильно, товаришу старший політруку, погодився Левашніков. - Ми випустили деякі питання. - Може завтра і проведемо такі збори? - запропонував начальник застави. - Згідний! - підтримав військом. - Тільки збори відкриті, щоби до всіх бійців дійшло наше занепокоєння. Проліта день за днем. Уже й осінь пройшла з ранковими туманами, рясними росами, кришталевим повітрям і грибною порою. Випав сніг. Земля скута зимовим сном, замерзла в спокійному очікуванні. Зимою служба стала легшою, адже сніговий покрив - добрий контролюючий засіб. Правда під час завірюхи і снігопадів, коли все темніє, рябіє і кидається навкруги, треба бути напоготові. Вдома Євстигнєєв бував рідко. Прибіжить на обід на скору руку перекусить і знову в комендатуру. Вечорами також приходив пізно. А в сім'ї зовсім недавно появилось поповнення: народилась дочка, назвали її Валею. Турбот з малятком, звичайно, додалось, але Агрипина ні в чому не дорікала чоловікові: вона знала, що таке кордон. А обстановка на кордоні дійсно була суворою. Із комендатури за підписом коменданта капітана Селімова і військома старшого політрука Євстигнєєва надходили в штаб загону короткі, але тривожні повідомлення. Нарядом 8-ї застави затримана група озброєних порушників кордону, що перейшла з румунської сторони. У затриманих вилучені три гвинтівки, патрони до них і бінокль. Спостерігачі 9-ї застави були обстріляні з румунської території двома ви стрілами. З нашого боку втрат немає. Прикордонним нарядом 7-ї застави затриманий невідомий, який намагався порушити кордон. При затриманні порушник намагався зірвати гранату, але рішучими діями червоноармійця Розненкова був обеззброєний. Наряд 7-ї застави виявив порушника, який рухався в наш тил. Після оклику порушник кинувся бігти і зник. В результаті пошуку і переслідування його наздогнали і він вчинив збройний опір. Пострілом із пістолету молодший політрук Левашніков поранив порушника і затримав його. Одного разу весняної ночі Євстигнєєва підняв з ліжка телефонний дзвінок. - Товаришу старший політруку, на 10-й заставі стрільба, — доповів черговий по комендатурі: - Через п'ять хвилин буду в штабі. Петро Іванович прискакав на заставу, коли все було приведено в дію. Підняті по тривозі групи бійців перекрили гірські дороги і стежини, зміцнили охорону кордону на шляху можливого просування порушників. На світанку біля воріт застави Євстигнєєв зустрів політрука Дмитрієнко. Прикордонники конвоювали чотирьох вивідувачів із зв'язаними позаду руками. Один з бійців ніс зброю і патрони, вилучені під час обшуку порушників. - Товаришу старший політруку, прикордонним нарядом затримані... - почав було доповідати Дмитрієнко, але Петро Іванович жестом руки зупинив його. - Всі живі? - тільки запитав військом. - Всі, — втомлено відповів Дмитрієнко. А на дільниці відбувалось слідуючи. В дозорі було четверо. Очолював наряд політрук Петро Дмитрієнко. Звичайна червнева ніч, тепла й тиха. Дозорна стежина звивалась по горі і виходила вверх, гублячись в темряві чагарнику. Бійці рухались обережно. Біля валунів котрі як три верблюжих горби, вимальовувались на фоні неба, вони зупинилися. Дмитрієнко подав сигнал: залягти. Зверху з гори, посипались камінчики. Перечекали кілька хвилин. Тишина. І знову з шумом покотилося каміння, на цей раз значно більше: по гірській стежині хтось йшов. - Без команди не підніматись! - передав політрук бійцям. З гори спускалося троє. їх темні силуети уже були помітні прикордонникам, а за ними і ще якась розпливчаста пляма - мабуть і ще одна група вивідувачів. - Стій! Руки вгору! - наказав порушникам Дмитрієнко. У відповідь пролунали пістолетні постріли. Відкрили вогонь і прикордонники. Всі бачили, як упав, покотившись по каміннях один із порушників. Голосно скрикнувши, притулився до скали другий. Третій побіг. Розбіглися і решта. Переслідувати вночі, в горах - справа небезпечна. Можна нарватись на кулю. Дмитрієнко добре це розумів. Він післав двох бійців в обхід з флангу, щоби не дозволити порушникам відійти в ліс. В темне небо здійнялась ракета. Політрук знав, що зараз буде приведена в дію вся застава. Прикордонники затримали чотирьох вивідувачів, і ще один був вбитий в перестрілці. В той же день із комендатури на всі застави за підписом військкома була передана телефонограма, в якій відзначались пильність і відвага прикордонного наряду, який очолював політрук Дмитрієнко. Вечором 21 червня Євстигнєєв із Селімовим вернулись із штабу загону де пройшла нарада керівного складу прикордонних комендатур. Начальник загону підполковник М.Т. Криловський і військком батальйонний комісар І.А. Майоров якраз нагадали, яка складна обстановка на кордоні. Боярська Румунія підтягувала до кордону все нові частини. В деяких селах на тій стороні появились німецькі підрозділи в тому числі танкові і артилерійські. Фашистська розвідка посилила свою підривну роботу. Німецькі й румунські літаки все частіше порушували кордон - висновок із цього один треба бути готовим до любих несподіванок, до усякого роду провокацій. І на удар ворога відповісти ударом... Євстигнєєв не знав, що це буде остання мирна ніч. Гроза спалахнула на світанку. Євстигнєєва розбудили глухі вибухи. Агрипина Іванівна з переляку схопила сплячу Валюшу. - Це що? Війна? - Можливо, і війна, відповів Петро Іванович. - Іди в підвал, швиденько... Світанок тільки займався. Білуватий туман плив над видолинком. Трава була мокрою від роси. На горі Плоскій де були обладнані бліндажі для запасного пункту, зібрались командири. Щосили дзвонили телефони. Із застав повідомляли про напад фашистів. Комендант і військком прийняли на себе керівництво бойовими діями. Особливо важка обстановка склалась на 7-й заставі. - Резервну заставу направити до старшого лейтенанта Комарова! - дав наказ капітан Селімов. - Вехбі Салаватовичу я піду з нею, — вирішив Євстигнєєв. - Хлопці, комісар з нами! - зразу почулись голоси в окопах, коли бійці побачили високу фігуру військкома, перетягнуту ремнями, з пістолетом на боці. Старший лейтенант Комаров детально доповів про обставини. О 4-й годині 10 хвилин румунські солдати напали на наш прикордонний наряд. Прикордонники не здригнулися. В нерівній сутичці вони дали відсіч ворогу, а коли наспіли сусідні наряди, фашисти були вибиті з нашої території. В цей час батальйон противника під прикриттям кулеметного вогню перейшов державний кордон, намагаючись перерізати шосейну дорогу, котра сполучала заставу з Селятином. Тоді-то і наспіла допомога. Сонце вже піднялось над горами. Туман розсіявся. В повітрі пахло горілим. На схилах гір де залягли прикордонники, від вибухів піднімались стовпи диму і землі. Осколки із свистом і дзижчанням пролітали над головами. Рішучим ударом об'єднаних сил 7-ї, 6-ї і резервної застав фашисти були вибиті за лінію кордону. Прикордонники зайняли свої окопи. Військком з Комаровим і Левашніковим обійшли позиції. - Треба посилити оборону, — сказав Євстигнєєв начальнику застави і політруку. - На флангах виставте кулеметників, візміть під контроль підходи до кордону на тій стороні. Поки перепочинок, підведіть підсумки бою, відмітьте кращих бійців. У другій половині дня Євстигнєєв повернувся в комендатуру. Там його чекали нові справи. І перш за все він організував евакуацію сімей командирів. Виїжджала і Граня з дочкою. Наспіх зібрала якісь - такі пожитки, взявши саме найнеобхідніше. Важко було розлучатися. По дорозі в гори пішла машина, а Петро Іванович ще довго стояв на околиці села - якщо б він знав, що зустріч з дружиною і дочкою відбудеться тільки через кілька років. Йшов перший день війни. В бойовій обстановці Євстигнєєв ще гостріше усвідомив важливість партійної роботи. Результат її виявлявся в усьому, комуністи в боях були першими, захоплюючи за собою бійців. їх живе партійне слово було такою ж грізною зброєю, як граната і автомат. На третій день боїв політрук Суботін переслав військкому комендатури невеликий пакет. В ньому були дрібно списані листки із зошита із багатьма підписами, котрі ставились олівцем в окопах під вогнем ворога. Прикордонники 8-ї застави давали клятву Центральному комітету партії, Радянському уряду до останньої краплі крові захищати рубежі любимої Батьківщини. - Дуже важливий лист, — схвильовано сказав Євстигнєєв. - Ми його обов'язково перешлемо в політвідділ прикордонного загону. А поки розповсюдимо і передамо на всі застави. А 25 червня Євстигнєєву самому довелось пробиратись на 8-му заставу, яка опинилась у важкому становищі. Фашисти атакували її з двох сторін, і створилась загроза оточення. Гірська стежина вивела прямо до застави. В супроводі двох бійців, з автоматом в руках і гранатами на поясі Євстигнєєв прибув вчасно. Він зістрибнув в траншею. З фронту і з лівого флангу оборону тримала група під командуванням начальника застави, лейтенанта Метелкіна, з правого флангу - група політрука Суботіна. - Важкувато, товаришу старший політруку, — доповів Євстигнєєву лейтенант Метелкін. Позиції прикордонників були переорані снарядами. Приміщення застави було зруйновано. На багатьох бійцях були закривавлені пов'язки і все ж поранені не покидали окопів. - Перший натиск витримали, витримаємо і другий... Не такий страшний чорт! - підбадьорив Євстигнєєв. - Витримаємо товаришу старший політруку! - відповідали прикордонники. - Ми ж поклялись!... Ворог кидав у бій нові сили, обстрілював оборону застави із гармат, мінометів, намагався зім'яти захисників і відкрити собі дорогу на Селятин. Комісар особистим прикладом, теплим словом згуртував бійців і показав, що і у важкій обстановці можна бити ворога. До вечора прийшло підкріплення від сусідів, ударивши противника по флангу. Зібравши в кулак невеликий гарнізон захисників Євстигнєєв підняв заставу в рішучу атаку: - За мною, товариші! Вперед! Кордон на цій дільниці був відновлений. Тільки на тринадцятий день комендатура дістала наказ відходити від лінії фронту. У деяких командирів цей наказ викликав здивування. Як же так залишити кордон? Адже ми тримаємо оборону. І успішно. Що скажуть бійці? - Ворог перед нами сильний, товариші, відповів їм військком Євстигнєєв. - Потрібно одночасно відійти. Але пам'ятайте - ми повернемось сюди на кордон! Ми переможемо! З біллю і жалем, гіркотою, прикордонники покидали свої застави. Відходили вночі. Небо було затягнуто хмарами. Стояла тиша. Тільки одинокі постріли лунали з ворожої сторони та інколи в небо злітали освічу вальні ракети. То тут, то там зустрічались вирви від снарядів і мін, повалені дерева. Від будинків що згоріли одиноко стирчали труби. Якийсь незатишний мали вигляд села, що спустіли під час боїв. На кожній заставі залишились могильні пагорби. Прикордонники відходили в гори. Нелегка їм випала дорога. Селятин -Берегомет - Чернівці. Євстигнєєв стояв разом з комендантом капітаном Селімовим і начальником штабу капітаном Яришевим на хребті гори Плоскої. Якщо б можна було прочитати думки військкома, то мабуть ми би дізнались, що гіркота відступу у нього переплітала з радістю тих, хоча і маленьких перемог, котрі отримували наші прикордонники застави за ці тринадцять днів і ночей на Селятинських рубежах. - Ми повернемось до тебе, кордоне! Тихо: в якомусь-то своєму роздумі сказав комісар. Євстигнєєв повернувся в Селятин не скоро. Він пройшов через бої на Україні, Кавказі, і в Криму, через роки служби на Сахалані, в Закарпатті. Багато років по тому - після того, як звільнився із військ, Петро Іванович отримав листа із Путильського райкому Компартії України: його підполковника у відставці, ветерана війни, учасника боїв у Карпатах, запрошували в Селятин. На зустріч ветеранів приїхав колишній комендант дільниці Вехбі Салаватович Селімов із Києва, колишній політрук 10-ї застави Петро Дмитрович Дмитрієнко. їх радісно зустрічали жителі прикордонного села, піонера і школярі із загону юних друзів прикордонників, солдати і офіцери застави... І все ж головна зустріч - з кордоном. Він стояв на березі швидкої Сучави. В її темно-зеленій воді купався оранжевий диск сонця. Легкий вітерець приємно пестив обличчя. Вздовж кордону тягнулась стрічка контрольно-слідової смуги. По стежині прокрокував прикордонний наряд, спереду витягнувши морду і нагостривши вуха, бігла вівчарка. Багато дум непокоїли Петра Івановича, і бачився йому далекий до військовий час і перші червневі дні боїв. То був один рік його комісарської діяльності. Тільки один рік із двадцяти п’яти. |
15 january 2010
|
| Close |
